Науменко А. М.
Ключові слова: історія, мова, переклад, культура, діалог.
У статті розглядаються сучасні українські лінгвістичні, культурологічні та філософські аргументи за і проти діалогу культур за умов глобалізації.
ПОСИЛАННЯ ТА ПРИМIТКИ
Добролюбов Н. А. Темное царство // Добролюбов Н. А. Собрание сочинений. — М., 1962. — Т. 5.
Як колись занадто впевнено вважав М. М. Бахтін, діалог культур є головною умовою існування будь-якої цивілізації: Бахтин М. М. Литературно-критические статьи. — М. : Худож. лит., 1986. — С. 507–508.
Цю тепер вже войовничу сьогоденну моду на пошук української країни там, де вона не могла принципово виникнути навіть як ідея, бо не було для неї ані матеріальних підстав (тобто українського народу), ані політичних (тобто української економіки та дипломатії), ані культурних (тобто поширеного продукування українського етносу), М. С. Грушевський ввів у першому томі своєї “Історії України-Руси” (1898), коли, ведучи мову про виникнення людських поселень на території України, він, алогічно змішуючи два зовсім різних поняття “народ України” і “народ на терені України”, заявив, що саме український етнос жив на території України “з таких часів, в які ніяка історія не сягає” (Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 1. — К. : Перша спілка, 1913. — С. 81). Правда, наукове чуття та академічна сумлінність не дозволили М.с. Грушевському безапеляційно стверджувати, що так і тільки так воно і було. Він висловився занадто дипломатично: “можемо з найбільшою правдоподібністю вказати, що…” (там само).
Иванов Я. Будьмо, потомки атлантов // Истеблишмент. — 2005. — № 39, 20.09. — С. 22: “И может статься, что Россия так и останется праматерью слонов, а мы будем вести счет своей державы Украины от Атлантиды”, которая “располагалась на землях Запорожской области”, “11500 лет назад”.
Прихильники іншого підходу до виникнення української мови не бажають бачити в ній наслідок складного процесу новітньої історії XIX–XX0 ст., а відносять її початки у далеке, майже доісторичне минуле. Так, Ю. Шилов заявляє, що українська мова є найстародавнішою мовою світу, бо нараховує 6 тисячоліть (Ш. Ю. Валентин Даниленко — дослідник писемної традиції в Україні // Український світ. — 1994. — № 3–4. — С. 30). Так, автори колективної монографії про початки української культури стверджують, що перші українські колядки про світобудову (тобто про розумові складні філософські проблеми!) виникли ще 14 000 років тому (Культурне відродження в Україні. — Львів : Астериск, 1993. — С. 10), хоча, за найоб’єктивнішими даними українських геологів, людина розумна (поки що не щирий колядковий українець, а лише вчорашня мавпа!) виникла на терені України тільки з 8-го тисячоліття до нашої ери (Мороз С. А. Геологічні передумови виникнення українського етносу // Український світ. — 1994. — № 3–4. — С. 7).
Руйнуючу політику української діаспори усвідомлювали справжні щирі українці завжди: так, київська газета “Всеукраинские ведомости” з гнівом писала ще у 1995 році, що діаспора видає за українську літературу лише твори представників діаспори (Поэзия, рассеченная пополам // Всеукраинские ведомости. — 1995. — 3 января. — С. 11).
Детальніше щодо засмічення сучасної української мови дивись статті саме її “засмічників”, які використовують лексеми “фундація” замість “фонд”, “імпреза” замість “зустріч”, “аналіза” замість “аналіз”, “опінія” замість “громадська думка”, неукраїнське новомодне середньоязикове дзвінке “ґ” замість чудового давньоукраїнського задньоязикового “г”, англійський звук “оу” (воук) замість українського “в” (вовк) тощо (Рудницький Я. Цінна праця доктора Петра Цимбалістого // Науковий збірник Українського Вільного Університету. — Мюнхен, 1992. — С. 335; Кабайда А. Чи буде Чечня незалежною республікою // Українське слово. — 1994. — 15 груд. — С. 10; Шаян В. Віра забутих предків // Український світ. — 1994. — № 3–4. — С. 1; Фоменко Б. Реабілітуємо повністю літеру “ґ” // Березіль. — 1994. — № 3–6. — С. 168–170).
Євангеліє від Луки, розділ 23, вірш 34.
Таранець В. Г. Арії. Слов’яни. Руси: Походження назв Україна і Русь. — Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2004. — 296 с.